4 травня вчителі-філологи рідної мови в рамках семінару відвідали Кіровоградський академічний обласний український музично-драматичний театр ім. М.Л. Кропивницького в місті Кропивницькому.
Вони мали можливість переглянути чуттєво-глибинну виставу "Украдене щастя" за твором Івана Франка у постановці режисера Черкаського обласного академічного музично-драматичного театру імені Т.Шевченка Олександра Павлютіна.
На фото головні актори вистави - Олеся Бушмакіна, Олександр Ярошенко (зліва), Євген Скрипник (справа)
Діалоги і костюми (хоч вони і прекрасні) тут другорядні – основна увага зосереджена на сценічному оформленні. До емоцій глядачів апелюють хореографічними постановками, музикою і декораціями-символами. Ще одним цікавим режисерським ходом (хоч і не новаторським) стало повне злиття акторів з глядачами. Дійство п’єси не обмежилося лише закуліссям та сценою – актори то тут, то там виринали з глядацької зали. При бажанні можна було торкнутися до їхніх клейонкових елементів одягу, до дрібниць роздивитися макіяж і зморшки емоцій, підняти хустинку, що ненароком випала…
Величезний сірий ящик став центром подієвого життя головних героїв. Кожен протлумачить його по-своєму: хтось як п’єдестал, хтось як – Голгофу, а для когось це труна – німий натяк на трагічну розв’язку, прижиттєва метафора трагедії головних персонажів, яка для Михайла в кінці переростає у реальність.
Але без майстерної гри акторів і музика, і наповнені смислом танці, і яскраві костюми, і декорації – нічого не варті. Це лише цікаві режисерські ходи. Секрет глибини «Украденого щастя» на сцені кропивничан у тому, як перевтілилися актори.
Вони мали можливість переглянути чуттєво-глибинну виставу "Украдене щастя" за твором Івана Франка у постановці режисера Черкаського обласного академічного музично-драматичного театру імені Т.Шевченка Олександра Павлютіна.
Діалоги і костюми (хоч вони і прекрасні) тут другорядні – основна увага зосереджена на сценічному оформленні. До емоцій глядачів апелюють хореографічними постановками, музикою і декораціями-символами. Ще одним цікавим режисерським ходом (хоч і не новаторським) стало повне злиття акторів з глядачами. Дійство п’єси не обмежилося лише закуліссям та сценою – актори то тут, то там виринали з глядацької зали. При бажанні можна було торкнутися до їхніх клейонкових елементів одягу, до дрібниць роздивитися макіяж і зморшки емоцій, підняти хустинку, що ненароком випала…
Величезний сірий ящик став центром подієвого життя головних героїв. Кожен протлумачить його по-своєму: хтось як п’єдестал, хтось як – Голгофу, а для когось це труна – німий натяк на трагічну розв’язку, прижиттєва метафора трагедії головних персонажів, яка для Михайла в кінці переростає у реальність.
Але без майстерної гри акторів і музика, і наповнені смислом танці, і яскраві костюми, і декорації – нічого не варті. Це лише цікаві режисерські ходи. Секрет глибини «Украденого щастя» на сцені кропивничан у тому, як перевтілилися актори.
із матеріалів сайту "Перша електронна газета" та фото сайту театру М.Кропивницького
Всі учасники виїзного семінару отримали естетичне задоволення, яке не лише заворожує візуально, а й дістає глибинні почуття.
Немає коментарів:
Дописати коментар